Маєток та відповідно садиба в Левкові, як власне і саме село (а тоді містечко) разом з ближніми селами Калинівкою та Бистра, належали особисто Анастасії Федоровні Нірод (в дівоцтві Трєпової), дружині графа Максиміліана Євстафійовича Нірода, які в 1882 році дістались їй в спадок від батька – градоначальника Санкт-Петербурга, генерала-адьютанта, а згодом би перейшли її дітям, якби не 1917 рік. Анастасія Федорівна народилась в Києві, була фрейліною Височайшого Двору.
Сам же граф Максиміліан Нірод мав свої власні маєтки: с. Городище в Житомирському повіті, та с. Мала Любашка в Рівненському повіті, придбані за купчими в 1883 та 1900 роках відповідно. Ну якщо вже так склалось, що маєток “приписують” Максиміліану Ніроду, то дізнаємось про цей древній дворянський рід та його представників детальніше, – розповідає Україна Інкогніта.
Рід Ніродів – шведський баронський та графський рід, згадується ще з 13 ст , а як дворянський – з 1679 року, на початку 18 ст. Карл Густав Нірод був генерал-губернатором Естляндії та Фінляндії, вже його правнуки після здачі Нарви та для збереження естляндских володінь перейшли на російську службу, найвідоміша з гілок в Російській імперії бере початок з майора Густава Рейнгольда (або Євстафій Євстафійович на російський манер) (1769-1828), а його діти вже мали право носити титул шведських графів, з передачею нащадкам.
Майже всі нащадки Густава по чоловічій лінії були військовими аж до жовтневих подій 1917, а й трохи далі, дослужувались до генералів та займали високі посади.
Він мав читирьох синів.
Микола Євстафійович (Ніколай Фердінанд) Нірод (1806-1864), генерал-майор, командир лейб-гвардії Імператорського Кірасірського полку з 1846р.
Маврикій (Михайло) Євстафійович (Отто Моріц) Нірод (1815-1871), генерал-лейтенант, інженер.
Олександр Євстафійович (Олександр Карл) Нірод (1805-1881), генерал від кавалерії, як і брат, був командиром л-гв Кірасірського полку, з 1856р.
Євстафій Євстафійович (Густав Іоганн Себастьян) Нірод (1799-1881), генерал від кавалерії, командир л-гв Імператорського Уланського полку.
Саме син Євстафія Євстафійовича, Масиміліан, і буде нас цікавити, оскільки саме він має відношення до маєтку в Левкові.
Максиміліан Євстафійович (Максиміліан Карл Бенедикт) Нірод (1846-1914), чиновник особливих доручень при міністерстві внутрішніх справ (1875-1898), член Ради міністра внурішніх справ (1898-1913), єгермейстер Величайшого Двору (1898), таємний радник (з 1905), член Державної ради від Волинської губернії (1913). В 1870 році одружився з Анастасією Федорівною Трєповою, дочкою С-Пб градоначальника, фрейліною імператриці. Мали двох дітей – Федора та Віру.
Федір Масиміліанович Н. (1871-1952), генерал-майор, предводитель Волинського дворянства, герой Першої світової, учасник Білого руху, в тому числі в еміграції. Після смерті сестри в 1920 році, разом з сім’єю та матір’ю, власницею Левківського маєтку, емігрував до Франції.
Родина Ніродів дуже рідко, літом, навідувалась до маєтку у Левкові, проживаючи в столиці (С-Пб). Свої млини, винокурню, лісопилку вони здавали в оренду, так третину маєтку здавалось в оренду статському раднику Римському-Корсакову (не путати з композитором).
Сама садиба знаходиться в центрі села, складається з двох частин, які були раніше об’єднані між собою, одна з них, в неоготичних рисах, зараз стоїть в напівруїні, друга – перебудована в радянський час, в ній – клуб та бібліотека.
В травні 2019 року за сприяння та на запрошення Житомирського краєзнавця та дослідника Ігоря Довбиша, до маєтку в Левкові завітав правнук брата Максиміліана Нірода, театральний художник, головний художник Молодого театру в Києві, граф Ярослав Федорович Нірод. Цікаво, що рідні брати Максиміліан та Маврикій (Михайло) Ніроди були одружені на рідних сестрах Анастасії та Софії Трєпових.
Історія гілки Маврикія Нірода теж дуже цікава, два його сини були мічманами та загинули у Японську війну, Олексій – на крейсері “Варяг” у 1904 році, Георгій – в Цусімській битві у 1905 році. У третього сина, Федора, народився син Федір Федорович Нірод, що започаткував творчу династію художників. Він був головним художником Львіського (1950-1961) та Київського (1961-1989) театрів опери та балету, народний художник СРСР (1965), лауреат державних премій, нагороджений багатьма найвищими орденами. Про його сина Ярослава Федоровича ми вже знаємо, онук Пилип теж продовжує цю традицію.
Ну і про іншу пам’ятку села. Спасо-Преображенська церква збудована 1862 року, іконостас 1888 року сфотографувати не вдалось, церква зачинена з причини карантину.