Коли вас хтось просить, давайте і дякуйте Богу, що Він поставив вас серед тих, хто дає, а не серед тих, хто просить.
Бо насправді це велика милість – бути в стані допомогти. Це означає, що у тебе ще є щось: сили, час, слово, шматок хліба чи просто добре серце. Дякуй Богові, що ти ще не виснажений, що ще стоїш, і ще можеш простягнути руку.
Не гордись тим, що ти даєш. Бо не ти – а Господь через тебе. Не ти – а любов Його в тобі. А той, хто просить, дає тобі шанс побачити власне серце: чи м’яке воно, чи закам’яніле. І, можливо, саме в цьому проханні Бог хоче тебе навчити любові.
Тому коли хтось стукає у твоє життя з благанням – не закривайся. Можливо, це Сам Христос стукає у твої двері.
Ігумен Саватій Собко
