Під час поховання загиблого військовослужбовця 28 червня у селі Романівка Райгородецької громади сталося непередбачене: коли жалобна процесія із сотні людей підійшла до місця поховання на кладовищі, виявилося, що ховати загиблого просто нікуди, бо не викопана яма для могили. Родичі і всі присутні були шоковані. Процес поховання довелося зупинити на години півтори, доки буде готова могила. Урочистість церемонії була порушена, люди відчули обурення і сором перед пам’яттю загиблого Героя…
Цю історію розповіла рідна сестра загиблого Розалія Тодосова-Мазур на своїй сторінці у Фейсбуці, поділившись душевним болем. Її допис викликав широкий резонанс – більше 500 лайків та майже 200 коментарів. Під час війни людей бентежить все, що стосується військових, адже багато сімей вже пережили втрати рідних, і у більшості населення близькі в даний час знаходяться у лавах ЗСУ. Враховуючи це, газета “Субота” вирішила з’ясувати, чому стався такий прикрий інцидент.
“Перше бойове завдання стало для Віталія останнім”
Журналістка приїхала у Романівку і поговорила з сестрою та матір’ю загиблого воїна – Віталія Шкоропада. Він загинув 15 червня 2025 року на Сумщині під час виконання бойового завдання, потрапивши під шквальний ворожий обстріл. Він був гранатометником. Перше бойове завдання стало для Віталія останнім. Йому було лише 34 роки.
На подвір’ї батьківського будинку, де виріс Віталій, і звідки його проводжали у останню путь, досі лежать зів’яли квіти з часу поховання. Мати – Валентина Олексіївна Шкоропад не може говорити без сліз…
– Між моїми сином і донькою різниця у віці – 5 років, – розповідає жінка. – Віталік – молодший. Вони разом ходили до школи у нашому селі, він завжди був щирий і добрий. Потім отримав спеціальність електрогазозварювальника, їздив на заробітки у Польшу та Київ. 17 квітня цього року його призвали на службу. 11 червня, після проходження навчання, направили у 95 десантно-штурмову бригаду у Сумах. 15 червня Віталік подзвонив і сказав, що відправляється на завдання. Це була остання розмова з сином. Зв’язок обірвався, і ми не могли знайти собі місця від хвилювання. За пару днів ми отримали повідомлення, що син зник безвісті. До останнього сподівались, що він живий, у полоні. Але потім стало відомо, що він загинув 15 червня при виконанні бойового завдання. У 95-й десантно-штурмовій бригаді, де він служив, нам пояснили, що у тому пеклі під градом вогню противника просто неможливо було вцілити.
“Сім’ї пояснили, що ТЦК не займається копанням ями для могили”
– Після того, як представник ТЦК передав нам з мамою повідомлення про смерть брата, я запитала його, які будуть подальші кроки щодо поховання нашої рідної людини, – вступає у розмову сестра загиблого пані Розалія. – Представник ТЦК пояснив, що всім процесом поховання займається ТЦК. Від сім’ї – тільки поминальний обід, якщо ми забажаємо, і більше нічого. Наступного дня я підійшла на кладовище, де мене вже чекали староста нашого села Максим Капралюк і секретарка, та переказала їм слова воєнкома та показала місце, де наша сім’я планує поховати брата. Це вільне місце між могилами родичів. Я була впевнена, що військові, які брали на себе організацію поховання, мають зробити все добре і, мабуть, тому не проконтролювала всі моменти, які стосуються поховання. Дійсно, спочатку все було добре: нам надали транспорт, було проведено відспівування у церкві Бердичева, всіх привезли у село на кладовище, а тут…
– Коли всі приїхали на кладовище і побачили, що загиблого просто нікуди ховати, староста одразу поїхав за лопатами, а потім він разом з моїм чоловіком та іншими односельцями почав копати яму, трохи згодом долучилися помічники, які приїхали із Бердичева, – продовжує пані Розалія. – Нарешті, яма була готова і процес поховання був продовжений. Але всі пережили великий душевний біль та відчуття образи. Мені було прикро і соромно перед пам’яттю мого брата, перед воїном, який віддав своє життя за нас, а ми не змогли його гідно поховати… Але, не зважаючи на жахливий інцидент, громада не розгубилася. Люди проявили чуйність і терплячість, віддали Герою дань пам’яті і поховали з великою пошаною і любов’ю.
– Потім у Бердичівському ТЦК нам пояснили, що військкомат не займається копанням ями для могили, – розповідає пані Розалія. – Це повинен організувати староста села. Але ж нас про це не попередили. Мабуть, військкомат повинен був вирішити це питання зі старостою, але ніхто нічого не вирішив. Думаю, тут є недоробка з усіх трьох сторін: військових, старости і напевно, наша, адже ми не проконтролювали весь процес. Я не хочу винуватити старосту, бо весь час після загибелі брата він був з нашою родиною на зв’язку, постійно ділився інформацією, переживав, щоб гарно організувати “живий коридор” для прощання з загиблим, допомагав, чим міг. А чому так сталося з копанням могили, не розумію…
– Є ще один момент, який залишив рану у душі, – ділиться жінка. – На сайті Райгородецької сільської територіальної громади не було офіційного оголошення про смерть Віталія, хоча там завжди викладають інформацію про загиблих воїнів-жителів громади. Коли я прийшла до керівництва Райгородецької сільради і запитала, чому немає інформації, мені відповіли, що їм офіційно не повідомили із ТЦК про загибель мого брата. Вся інформація про загиблого виходила тільки від мене. Не розумію, як таке могло статися. Це дуже образливо, адже мій брат гідний хороших щирих слів і пам’яті про нього… Ми з братом з самого дитинства були постійно поряд, допомагали один одному, ніколи не сварилися. Віталій був таким добрим, що міг віддати останнє навіть незнайомій людині, яка потребувала допомоги, а сам залишитись без шматка хліба. Я хрестила його синочка, якому зараз вже 11 років. Вся наша родина дуже любила і завжди буде любити Віталіка…
Які функції щодо поховання бере на себе ТЦК?
Журналістка “Суботи” намагалася зв’язатися по телефону зі старостою села Романівка, але він так і не відповів на дзвінки. Спроби прояснити ситуацію у Бердичівському ТЦК виявилися теж марними. Тоді журналістка звернулась до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Там пояснили, що у функції ТЦК не входить копання могили, цим повинні займатись органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції. Тобто у прикрому випадку на кладовищі, який стався, зіграв свою роль, так званий, людський фактор. Люди, які мали контролювати це питання, не зробили цього.
Для того, щоб подібні випадки більше ніколи не повторились, газета “Субота” попросила ТЦК надати повний перелік функцій, які ТЦК бере на себе при організації поховання загиблих військовослужбовців. Ось яка відповідь надійшла на запит газети:
“Відповідно до вимог Наказу Міністерства оборони України (МОУ) №280 від 15.09.2022 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України», наказу МОУ №185 від 05.06.2001 (зі змінами) «Про додаткові заходи щодо організації поховання військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби”, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) наділені наступними обов’язками в межах своїх повноважень:
- Повідомлення близьких родичів військовослужбовця про смерть (загибель);
- з’ясування побажань щодо місця поховання (за участі родичів або уповноважених осіб);
- у разі потреби — організація супроводу тіла військовослужбовцями;
- залучення ритуальної служби (за погодженням з родиною або в межах державного забезпечення);
- закупівля труни, хреста або таблички, інших елементів поховального комплекту, проведення поховання на кладовищі, визначеному родиною або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування;
- організація військового ритуалу поховання: почесної варти, військового оркестру, салютної групи, несення державного прапора тощо;
- оформлення документації (оформлення належних заяв, документів для направлення до відповідної військової частини; взаємодія з органами місцевої влади, медичними та ритуальними установами);
- надання допомоги сім’ї (роз’яснення родичам щодо їхніх прав та соціальних гарантій; допомога в підготовці пакету документів для отримання одноразової грошової допомоги).
* * *
У наданому переліку функцій, які беруть на себе військові, дійсно немає пункту про копання могили. Мабуть ТЦК повинно докладніше пояснювати всі моменти, пов’язані з похованням, і родичам, і представникам місцевої влади, щоб уникнути непорозуміння і скоординувати всі дії так, щоб поховання пройшло гідно і не перетворилося на скандал. Родичі загиблих, які втратили рідну людину, гідні пошани, співчуття і низького укліну, а загиблі воїни – вічної пам’яті, відчуття гордості за них та великої вдячності від кожного українця.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
