— Уперше спробував сало у 2 роки. Мати пригадує, що малим без шкварки навіть ложки супу до рота не брав, — каже 49-річний Михайло КИДЕНЬКО із села Велицьк Ковельського району на Волині. Він тричі ставав рекордсменом України з поїдання сала на швидкість. Кілограм може з’їсти за 8 хв. і 51 с.
— 2009 року були мої перші змагання, — розповідає Михайло Киденько. — Ми з батьком почули про них по радіо. Вирішив подати заявку. До конкурсу не готувався, бо і так сало їм щодня. Тато — завзятий мисливець. У період змагань сезон полювання був саме в розпалі. Але зранку батько не пішов до лісу. “Сказала мати їхати з тобою, щоб не вдавився салом на конкурсі”, — пояснив.
У змаганні брали участь 15 людей. На сцену виходили по троє. Мали з’їсти кілограм несоленого сала.
— До мене рекорд з поїдання сала на швидкість становив 22 хвилини. Його ніхто не міг побити три роки. Я з’їв за 16 хвилин і 42 секунди. Серйозних конкурентів не мав. Лише один хлопець за той самий час здолав половину, інші не дотягували. Мені пощастило, бо можу їсти будь-яке сало й без хліба. На конкурсі його ріжуть прямо зі свіжого кабана. Таке не всі можуть з’їсти. Присолене йде смачніше й легше.
Наступного року Михайла запросили в журі конкурсу.
— Я поїхав з матір’ю, батьком і племінником. Взяли самогонки домашньої, сала. Приїхали ще друзі. Всіх пригощав. Не збирався змагатися, тому спокійно їв сало з товаришами. Потім мене погукали на сцену, щоб сказав кілька слів. Після виступу запропонували позмагатися. Погодився. Їм, їм, їм сало і чую, що воно вертається назад, бо ж перед тим шлунок напхав. Порозпихав його за щоками. Погонив-погонив і пережував. Два шматки впали на підлогу. То я їх теж доїв, бо боявся, що не зарахують. Побив тоді свій попередній рекорд — з’їв кілограм трохи менше як за 11 хвилин. Наступного року результат покращив. Тоді конкурс проводили востаннє. Припинили, бо спонсор поїхав за кордон, фінансувати немає кому.
За перемогу щоразу давали путівку. Перший раз поїхав у Єгипет. Взяв сало. Заховав у туфлі, щоб провезти через кордон. Вмовив мусульман скуштувати. Були вражені. В готелі працювала українка. Запросив її у ресторан. Запропонував сала. Спершу відмовилася, а тоді погодилася. Не могла повірити, що я за раз можу з’їсти кілограм. За другий виграш отримав тур країнами Європи, а за третій — Скандинавією. Завдяки салу об’їздив більш як 10 країн.
Михайло Киденько вирощує свиней. Має в селі магазин, в якому продає м’ясо і сало.
— Це родинна справа. Раніше тато цим займався. Але два роки тому в нас трапилася біда. Перед Великоднем у ніч на п’ятницю у хату вдерлися злодії. Зазвичай у цей час нас не було вдома — їздили на закупи. Але тоді лишилися. Коли накинули мені на шию ланцюг, батько прийшов на допомогу. Його застрелили з пістолета. В мене випустили сім куль — у голову, груди, ногу. Я дивом залишився живий. А бандити втекли. Коли відновився, продовжив сімейну справу. Маю шестеро свиней. Їх тримає сестра з чоловіком. Живуть по сусідству, майже на одному дворі. Усі разом доглядаємо за ними, тоді ріжемо. Раніше, коли батько був живий, тримали по чотири свиноматки. Кожна родила по 12 поросят. Трохи продавали, трохи лишали.
Вмію робити видів 10–15 сала — з аджикою, спеціями, петрушкою, часником, — продовжує. — Цьому навчила баба. У нашій родині здавна сало солили в бодні — дерев’яній дубовій бочці. Там і зберігали, бо холодильників не було. Стояло із зими до осені. Могло пожовкнути, але не псувалося. Досі так солю. Тримаю до трьох тижнів і кладу в морозилку.
Михайло Киденько їсть сало щодня, бо порекомендував лікар.
— Найкраще це робити зранку на голодний шлунок. Спершу випити води, а за пів години з’їсти два шматки сала розміром, як сірникова коробка. Можна з хлібом. Так слід робити хоча б тричі на тиждень, але для мене то звичний сніданок. Це корисний для організму продукт, має багато заліза й інших мікроелементів. Сало і м’ясо перестаю їсти тільки в піст перед Великоднем.
Сало проколюють сірником
— Сало добре зі свині, яку годували натуральними продуктами. Якщо давати кукурудзу, пшеницю, то сало буде м’яке. Також треба, аби свиня була до року. Якщо молодша, вже не те. Купуючи, треба звертати увагу на шкірку. Має бути підкопчена на вигляд і з запахом диму. Слід взяти з собою сірник і засунути його в сало. Якщо легко проколюється, то воно свіже, м’яке і смачне. Якщо йде важко — сало погане. Я його розрізняю на запах. Коли пахне, як курка-гриль, — значить неякісне.
