Йдеться про 22 захисні споруди, їхню готовність, кошториси та роботу підрядників. Автор закликає провести аудит і з’ясувати, який захист отримала енергетика за виділені кошти:
УКРИТТЯ ДЛЯ ЕНЕРГЕТИКИ: 20 МІЛЬЯРДІВ У ЗЕМЛЮ. А УКРАЇНЦІ СИДЯТЬ БЕЗ СВІТЛА!
Знаєте, яка, на мою думку, головна проблема всієї історії з будівництвом захисних споруд для енергетичних об’єктів?
Схоже, що від самого початку головною метою було зовсім не будівництво повноцінного захисту енергетики.
Мета була набагато прозаїчнішою: швидко завести потрібних підрядників, розпочати роботи без належної проєктної документації, освоїти бюджет, закласти в кошториси захмарні ціни, а далі — не поспішаючи продовжувати освоєння державних грошей.
І все це під гучними гаслами захисту критичної інфраструктури!
Давайте подивимося на результат.
Перше. Проєктування.
Якщо на будівельних майданчиках немає повноцінної проєктної документації, то що саме будують? За якими технічними рішеннями? Хто відповідає за відповідність виконаних робіт майбутній експлуатації об’єкта?
Особливо показовим є питання електротехнічної частини. Якщо, як стверджується, на об’єктах так і не з’явилися відповідні проєкти електричної частини, то виникає цілком закономірне запитання: а як взагалі планували завершувати ці споруди та вводити їх в експлуатацію?
Землю можна перекопати. Бетон можна залити. Гроші можна списати.
Але це ще не означає, що побудовано захисну споруду, яка здатна виконувати своє призначення.
Друге. Підрядники та кошториси.
Ось тут починається найцікавіше.
Коли роботи розпочинаються без належної підготовки, коли кошториси не проходять повноцінної перевірки, коли відсутня прозора система контролю вартості та фактичного виконання, створюються ідеальні умови для зловживань.
Завищення вартості матеріалів, земляних робіт, бетонування, залучення субпідрядників, нескінченні коригування проєктів.
І все це за державні кошти, які мали забезпечити фізичний захист української енергетики.
Підрядник отримує гроші не за результат, а за процес освоєння бюджетного фінансування?
Саме це питання сьогодні повинні розслідувати правоохоронні органи.
Третє. 22 об’єкти захисту трансформаторів третього рівня.
Це взагалі окрема історія, яка заслуговує на самостійне розслідування.
Йдеться про масштабну програму будівництва захисних споруд для трансформаторів. За озвученими оцінками, її вартість вимірювалася десятками мільярдів гривень, а близько 20 мільярдів гривень фігурують у публічних оцінках витрат.
І що ми маємо на виході?
Об’єкти, які не були доведені до повноцінної готовності. Величезні обсяги земляних та бетонних робіт. Питання щодо проєктування, вартості, якості та фактичної ефективності побудованого.
І найголовніше — де результат, заради якого все це затівалося?
Можна скільки завгодно звітувати про відсотки виконання робіт, кількість залитого бетону та освоєні мільярди. Але енергетичну безпеку вимірюють не кількістю викопаних котлованів.
Її вимірюють тим, чи продовжує працювати енергетичний об’єкт після атаки.
Четверте. Відповідальність.
І ось тут ми підходимо до найцікавішого.
Хто відповідає за організацію цієї програми? Хто затверджував механізми фінансування? Хто визначав підрядників? Хто погоджував кошториси? Хто приймав виконані роботи? Хто контролював якість будівництва?
І де результати персональної відповідальності?
Уряд, який очолював Денис Шмигаль, не може залишатися поза політичною відповідальністю за рішення та організацію цієї програми. Зокрема, за урядові механізми, які дозволили розпочинати такі масштабні роботи.
Не можна сьогодні сказати: ми нічого не знали, це все підрядники.
Підрядник відповідає за свою роботу. Замовник — за організацію будівництва та приймання. Посадовці — за рішення, контроль і використання бюджетних коштів. А правоохоронці повинні встановити, чи були в цій історії корупційні злочини.
Але є ще один момент, який мене обурює найбільше.
П’яте. Ціна цієї безвідповідальності — не тільки мільярди гривень.
Ціна — це українці, які сидять без електроенергії.
Це підприємства, які зупиняються. Це лікарні, школи, водоканали, котельні, які змушені працювати в умовах постійних обмежень. Це люди, які не можуть нормально обігріти власні квартири, приготувати їжу, зарядити телефони.
І коли ми говоримо про відключення на 10, 15 або навіть 24 години, потрібно розуміти одну річ: не кожне відключення є наслідком провалу програми захисту. Ворог завдає ударів, руйнує обладнання, знищує генеруючі потужності. Але саме для того, щоб мінімізувати наслідки цих ударів, і будувалися захисні споруди.
Тож виникає дуже просте запитання: скільки енергетичних об’єктів могли б вистояти або швидше відновитися, якби ці мільярди були використані ефективно?
Скільки годин електроенергії могли б отримати українці?
Скільки обладнання можна було б захистити?
Скільки грошей можна було б не витратити марно?
І ось мій головний висновок.
Ми маємо оцінювати не те, скільки мільярдів було виділено на захист енергетики, а те, який реальний захист за ці мільярди отримала країна.
Бо бетон у землі — це ще не захист. Акт виконаних робіт — це ще не гарантія якості. Освоєний бюджет — це ще не результат.
Якщо підрядник отримав гроші, але не забезпечив завершення робіт, це питання до підрядника.
Якщо замовник приймав неналежно виконані роботи — це питання до замовника.
Якщо державна система дозволила витратити мільярди без належного проєктування, контролю та результату — це питання вже до тих, хто цією системою керував.
І я хочу побачити не чергову урядову презентацію з красивими цифрами.
Я хочу побачити повний аудит кожного об’єкта, кожного кошторису, кожного підрядника, кожної гривні.
З конкретними прізвищами, рішеннями та відповідальністю.
Тому що енергетичну безпеку не можна будувати на схемах освоєння бюджету.
А якщо після витрачених мільярдів країна залишається настільки вразливою, а люди сидять без світла по 24 години, то хтось повинен нарешті відповісти на запитання:
ДЕ ЗАХИСТ, ЗА ЯКИЙ ЗАПЛАТИЛИ УКРАЇНЦІ?
І ХТО ВІДПОВІСТЬ ЗА ЦЕЙ РЕЗУЛЬТАТ?!
