Олександр Піонткевич міг продовжувати працювати на залізниці: як працівник критичної інфраструктури він мав бронь від мобілізації. Проте у 2023 році добровільно став до лав Збройних сил України. Захисник загинув на Покровському напрямку 26 листопада 2024 року, а повернувся до Житомира на щиті лише майже через 20 місяців.
Про життєвий шлях Олександра Ігоровича та його повернення додому розповіла Житомирська міська рада. Йому було 53 роки. У скорботі залишилися дружина, дві доньки, рідні, друзі, колеги та бойові побратими.
13 липня у Михайлівському кафедральному соборі відбулася молитва за упокій Воїна. Після прощання Олександра Піонткевича поховали на Алеї Слави Корбутівського міського кладовища.
Від залізниці до служби у Збройних силах
Олександр Ігорович народився 10 січня 1971 року в селі Високе на Житомирщині та навчався у місцевій середній школі. У 11 років хлопець залишився без батьків, але, попри ранню втрату й важку працю, зберіг доброту, життєрадісність і готовність допомагати людям.
Після строкової військової служби він переїхав до Житомира. Спочатку працював контролером у Житомирському трамвайно-тролейбусному управлінні, а з 2006 року — монтером колії Південно-Західної залізниці.
Колеги знали його як відповідального фахівця й надійного товариша. Олександр охоче ділився досвідом із молодшими працівниками, не уникав складної роботи та мав повагу серед людей, із якими працював багато років.
Після початку повномасштабного російського вторгнення він разом із колегами забезпечував безперебійну роботу залізниці. У перші тижні й місяці війни від злагодженої роботи транспортної інфраструктури залежали евакуація людей, перевезення необхідних вантажів і життєдіяльність країни.
Як працівник критичної інфраструктури Олександр Піонткевич мав бронь. Проте він вирішив, що повинен особисто стати на захист країни. У 2023 році добровільно приєднався до ЗСУ.
«Якщо не ми, то хто?» — ці слова були одним із його життєвих принципів.
Рідним Олександр пояснював, що захист України вважає своїм чоловічим обов’язком. Він хотів, аби його донькам ніколи не було соромно за свого батька.
Любив історію, шахи й найбільше пишався доньками
За межами роботи Олександр багато читав. Його цікавили історія, документальна, пригодницька та науково-фантастична література. Близьких вражали його знання та здатність пояснювати історичні процеси. Також він любив грати в шахи.
Найбільшою цінністю для нього залишалася родина. Разом із дружиною він виховав двох доньок, був для них захисником, порадником і опорою, пишався їхніми успіхами та мріяв про спільне майбутнє.
На фронті життєвий досвід Олександра допомагав не лише йому самому. Він підтримував побратимів і ділився знаннями з молодшими військовими. У березні 2024 року отримав відзнаку «Ветеран війни — учасник бойових дій».
26 листопада 2024 року Олександр Піонткевич загинув під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Перед виїздом на передову він востаннє сказав рідним:
«Все буде Україна».
Від дня загибелі до повернення Захисника додому минув один рік і майже вісім місяців. Для родини завершилося довге й болісне очікування, але не завершилася пам’ять про чоловіка й батька, який мав можливість залишатися в тилу, проте свідомо обрав захищати свою країну.
Світла пам’ять Олександру Ігоровичу Піонткевичу. Щирі співчуття дружині, донькам, рідним, друзям, колегам і бойовим побратимам Захисника.
Пам’ять про Захисників України живе в історіях їхнього життя і вибору.
Читайте новини Житомира та області на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
