Юхим Березін – український актор, артист розмовного жанру, відомий під псевдонімом Штепсель із відомого гумористичного дуету Штепсель і Тарапунька. Вони пропрацювали разом понад 50 років. Їхня дружба витримала випробування часом, грошима, славою.
Народився Юхим Йосипович 11 листопада 1919 року в Одесі. Атмосфера в родині завжди була пов’язана з мистецтвом. Дід – тираспольський музика, без якого жодного весілля не гуляли. Тому вдома часто влаштовували співочі вечори. І хоча жити в ті часи було важко, Юхим згадував своє дитинство з гумором. Батько понад пів століття пропрацював у цирку, тож не дивно, що й син пробував сили на цирковій арені. Але артистом цього жанру він не став. Хлопця більше приваблювала акторська гра. У школі аматорським гуртком опікувалася акторка театру Шнейдер-Коршаківська, завдяки якій юний талант і полюбив сцену. У 10 класі на конкурсі шкільної самодіяльності за виконання ролі Самозванця в трагедії Пушкіна “Борис Годунов” удостоївся звання лавреата.
По закінченню школи вступив до Київського театрального інституту, де й познайомився з Юрієм Тимошенком. 1 квітня 1939 року два товариші на студентському вечорі дебютували з програмою “Давайте не будемо”, яка мала приголомшливий успіх.
Після інституту обох гумористів мобілізували до армії та направили в Ансамбль пісні й танцю Південно-Західного фронту разом із балетмейстером Павлом Вірським і композитором Марком Фрадкіним. Артисти виступали в образах кухаря Галкіна (Березін) і банщика Мочалкіна (Тимошенко). Завзяті українці співали пустотливі частівки, виконували сатиричні інтермедії. З цими персонажами влітку 1942-го виступали в Москві на Днях України.
Після німецько-радянської війни Березін і Тимошенко почали виступати в новому амплуа – Штепсель і Тарапунька. Вже за рік гастролів гумористи отримали першу премію на Всесоюзному конкурсі, а ще їх запросили ведучими на найпрестижнішій естрадний майданчик СРСР, до театру “Ермітаж”.
Але одна єдина сварка все ж відбулася між друзями й призвела до невеликої перерви в творчому тандемі гумористів. У цей період (1946-1948 роки) Березін працював режисером Київського театру імені Лесі Українки. Та за два роки друзі знову об’єднали свої зусилля й понад 35 років сатиричний дует Тарапуньки та Штепселя був одним із найпопулярніших на естраді.
Поєднання української та російської мов було даниною того часу… (або так, або ніяк). Штепсель у цьому дуеті був традиційним резонером, і хоча найвеселіші репліки припадали на частку Тимошенко, але основою програми був саме Березін. Тим паче, що маючи чудову пам’ять, він нерідко підказував своєму забудькуватому партнеру тексти інтермедій.
У 1960-му артисти вирішили спробувати себе дещо в іншому жанрі – так званому естрадному ревю (один з різновидів музичного театру або тип багатоактних видовищних театральних розваг, в яких поєднуються музика, танці та скетчі), яка мала назву “Везли естраду на декаду”.
Зі своєю гумористичною програмою об’їздили весь Радянський Союз, а ще Польщу, Болгарію та Шотландію.
Юрій Тимошенко і Юхим Березін відрізнялися не тільки на сцені. Вони були повними протилежностями один одного в реальному житті. Юрій багато курив, а Юхим навіть запаху цигарок не переносив і не вживав спиртних напоїв. Але разом із тим мав вибуховий характер і лютував навіть через дрібниці. Та попри свою гарячність, все життя прожив із однією жінкою, Розітою, або як ще її називав – “Трояндочка моя”. Натомість тихий Юрій мав двох офіційних дружин і чимало захоплень на стороні.
Окрім виступів на сцені, два товариші знімалися в кіно:
- “Шуми містечко” (1939);
- “Тарапунька і Штепсель під хмарами” (1953);
- “Веселі зірки” (1954);
- “Пригода з піджаком Тарапуньки” (1955);
- “Штепсель женить Тарапуньку” (1957);
- “Їхали ми, їхали…” (1962);
- “Легке життя” (1964);
- “Від і до” (1979).
Смерть Юрія в 1986 році стала справжнім ударом для Березіна, адже він, насамперед, втратив свого друга. Деякий час по смерті Тимошенка, Юхим виступав із програмами в пам’ять товариша. Але здоров’я самого артиста погіршувалося з кожним роком, до того ж прогресивна хвороба Паркінсона змусила артиста покинути сцену.
На початку 90-х Юхим із Розітою поїхав до доньки в Ізраїль. Хвороба не відступала, артиста лікували в кращих клініках, але остаточним ударом стала смерть дружини. Вона ще замолоду хворіла на серцеву недостатність, але майже ніколи не лікувалася. Всі свої сили й увагу віддавала чоловікові. Її смерть остаточно вклала в ліжко Березіна. Останні роки він не міг самостійно вставити, майже не рухався й зрештою втратив мову.
Помер Юхим Березін 29 травня 2004 року в Тель-Авіві, там і похований.
У своєму останньому інтерв’ю він сказав: “Я люблю свою Батьківщину і бажаю їй успіхів. Там пройшли кращі роки мого життя “. І трохи помовчавши додав знамените: “Здоровенькі були…” Це було сказано зі світлою печаллю.
У 2018 році в Одесі на фасаді будинку по вулиці Княжій, 29, де народився і жив до війни Юхим Березін, урочисто відкрили меморіальну дошку видатному артисту.
