18 серпня 2025 року це та дата, коли, згідно із приписом Державної служби з етнополітики і свободи совісті, Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) повинна довести, що вона розірвала свої стосунки із Москвою. До чого зобов’язує цей припис і яка ситуація на Житомирщині з переходами парафій до Православної церкви України (ПЦУ).
Про це кореспондентка Українського радіо Житомир Наталія Кулініч говорила із Олександром Пивоварським, головним спеціалістом відділу охорони культурної спадщини та релігій управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації.
На основі чого сформований припис та до чого він зобов’язує УПЦ МП?
20 серпня 2024 року Верховна рада ухвалила закон №8371 про заборону релігійних організацій, пов’язаних з Російською православною церквою (РПЦ). В Україні є величезна мережа релігійних організацій УПЦ в духовній єдності з Московським патріархатом. Про це юридично так ніде не написано, але йдеться саме про духовну єдність, канонічну єдність, богословську, яка виходить за межі правового поля України.
Для того, щоб виявити такі ознаки афіліації, Державна служба з етнополітики та свободи совісті провела дослідження зв’язків УПЦ з Російською православною церквою. І дослідження виявило ознаки афілійованості Київської митрополії Української православної церкви.
Якими є ці ознаки?
Передусім те, що очільник та керівники УПЦ входять до складу керівних органів РПЦ. Тому і виданий припис: будь ласка, визнайте, публічно зречіться, напишіть заяву і скажіть, що ми розірвали зв’язки з РПЦ. Тому що не може бути так, щоб рішення РПЦ в будь-якому аспекті — богословському, канонічному, релігійному чи духовному — якимось чином впливали на діяльність Української православної церкви.
Якщо УПЦ МП цього не зробить?
Тоді Державна служба етнополітики та свободи совісті має право звернутися до суду. І тільки за рішенням суду діяльність Київської метрополії Української православної церкви має бути припинена. З практики та життєвого досвіду прогнозую, що судовий процес може затягнутися надовго, не на рік і не на два, а більше. Але я сподіваюся, що українське суспільство — громадськість, патріоти, держава, не дадуть судовій владі в Україні затягувати цю справу. З іншого боку, це моя така приватна думка, прогнозую, що найдуться причини, щоб ще відсунути на місяць-два подання цього припису в суд.
А якщо УПЦ МП прийме рішення, до яких її зобов’язує припис, що буде з нею як з інституцією?
Зауважте, тут не йдеться про канонічний зв’язок, про богословський зв’язок, про мову богослужіння. Не йдеться про те, що людина має порушити свою свободу совісті, сумління і виходити з православної церкви, бо її заборонили. Держава абсолютно не коментує і не змушує людей зміняти віру. Йдеться про те, щоб керівництво церкви побічно розірвало зв’язки з РПЦ. І ніхто в православні, канонічні, богословські питання не втручається.
Я вам наведу такий приклад. Україна не перша, яка вирішує подібне питання. В США у період здобуття ними незалежності теж ухвалювали закони, які забороняли молитися за короля Англії, бо з ним йшла війна за незалежність. І тому органи влади примусили англійську церкву називався в США “єпископальною церквою”. А молитву за англійського короля прирівняли до зради Батьківщині. Як бачите, в США, коли здобували незалежність, демократією і не пахло. Вони розуміли, що треба дбати про свою духовну незалежність, яка вимагає подібних рішень.
Яка ситуація сьогодні на Житомирщині з переходами парафій до ПЦУ?
Тенденція наступна: у 2019 році було 13 переходів, у 2020 році 8, у 2021 — 1 перехід, у 2022 році — 36, у 2023 — 41, у 2024 — 19 і у 2025 році станом на серпень — 16 переходів.
Але насправді переходів відбулося в рази більше. Справа в тому, що є два види переходів.
Один вид переходу, який відображений саме у цій статистиці, це коли відбувається зміна конфесії, перехід парафії УПЦ в духовній єдності з Московським патріархатом до ПЦУ.
Але є величезна кількість громад, які залишилися в УПЦ Київського патріархату. Після прийняття Томосу ця церква припинила існування в аспекті духовному. Але в юридичному аспекті, як це не дивно звучить, вона залишається існувати, тому що колишній предстоятель УПЦ КП Філарет не віддав засновницькі документи до органів влади, до державного реєстратора, щоб зняли її з реєстрації. І тому, якщо зайти до Державного реєстру, то така юридична особа як Українська православна церква Київського патріархату, митрополія, вона існує. А фактично її немає. Така юридична колізія служить приводом для спекуляцій.
Взагалі, хочу звернути увагу, що часто люди плутаються. Є Українська православна церква Київського патріархату, якої сьогодні не існує. Є Українська православна церква в єдності з Московським патріархатом. Але і такої церкви в Єдиному державному реєстрі (ЄДР) ви не знайдете, бо приставка “в єдності” несе духовно-канонічну, богословську складову. А юридично ця церква, дійсно, не Московського патріархату, бо Московський патріархат у місті Москва. Це теж є підставами для спекуляції, маніпуляції людьми, які кажуть, що яка ж ми московська церква, ми УПЦ. Тому журналісти і додають про Московський патріархат, для зручності позначення. Оце треба застерегти людей, щоб вони розуміли, що в цих назвах криється колізія.
Я згадав американців, я тепер згадаю житомирян. У нас в Житомирі є Старообрядницька церква Покрова Святої Богородиці. Колись вона називалася Руська Старобрядницька православна церква. І в них канонічний керівник був Корнілій у місті Москва Російської Федерації. Так от ця церква офіційно порвала свої зв’язки з Москвою, сьогодні їхній статут зареєстрований відповідно до українського законодавства, вони зріклися публічно, і ніхто їм приписи не виносить. Хай зробить те саме УПЦ, і не буде до неї ніяких претензій, ніхто не буде казати ікони міняти, обряди, свята, мову богослужіння. Хоча особисто мені дивно буває, коли в церкві в Україні висять оптинські старці чи Сєрефім Саровський. А де українські святі? Що, їх нема? Чи треба обов’язково називати парафію ім’ям Олександра Нєвського? Спробуйте назвати в Росії парафії українськими святими. І я вам скажу більше, що православ’я, будь-яке, набуває національних риск країни перебування. І якщо хтось думає, що всі православні церкви однакові, то ні. Бо українська православна церква, перебуваючи в Україні, вона перебирає елементи народного менталітету, обрядовості. Серби, чехи, будь-яка країна, будь-яка православна церква, яка знаходиться в країні перебування, вона все одно відрізняється від інших церков. Хоча в канонах богослов’я у них одне й те саме.
Якими на сьогодні є юридичні проблеми переходів церков на Житомирщині?
Справа в тому, що в нас в Україні існує подвійна реєстрація. Перша реєстрація це коли документи подають до облдержадміністрації, до управління культури. І управління культури готує розпорядження про реєстрацію статуту релігійної громади відповідно до закону України про свободу совісті та релігійної організації. І там вимагається один пакет документів.
Коли видається розпорядження голови адміністрації, документи на руки отримує керівник релігійної громади і йде уже до державного реєстратора. У багатьох областях України державний реєстратор і спеціаліст державно-церковних відносин не працюють разом. У Житомирі унікальна ситуація, що ми сидимо разом, тому допомагаємо правильно внести необхідні дані. Там є багато нюансів. Звичайно, що це створює великі проблеми для людей, які ніколи з документами не стикалися. Тому ми і надаємо моментальне усебічне консультування. Це дуже допомагає в проходженні реєстрації, тому у нас на Житомирщині ситуація порівняно з іншими областями краща. Ось буквально цими днями відбулася реєстрація статутів нових парафій, їх багато.
Які ще обставини сьогодні стимулюють переходи парафій до ПЦУ?
Такі обставини — це зміни назв районів. В такому випадку статут стає недійсним і одразу виникають різного роду питання, серед яких питання критичності підприємств, мобілізації. І тому парафії сьогодні поспішають змінювати статути. Але не можуть, звісно, і не міняти конфесії. Є різні випадки.
Загалом, є ще чимало цікавих нюансів. Наприклад, у нас вперше на Житомирщині зареєстрована незалежна православна громада у Чоповичах. Засновники цієї громади — сестри-монахині із монастирів УПЦ. Закон не забороняє. Але ми всім розуміємо, що це Московський патріархат. Була ще одна така спроба реєстрації переходу із Московського патріархату, але там, оскільки документи були не в порядку, то державний реєстратор дав відмову. Це ще раз підтверджує про те, що українська держава не відступає від закону, скажімо так.
Наскільки велику роль відіграють майнові питання при зміні парафією конфесії?
Знаєте, перехід, він був би не настільки болісний, якби за громадою не йшло майно. Якщо звернути увагу та проаналізувати, то переходи, в основному, відбуваються по селах. Дуже часто болісно, з поліцією та порушенням громадського порядку, таке було у Попільні, у селі Калинівка. Бо люди ходять у свій храм, а в храмі править “московський батюшка”, як вони кажуть. Тому ініціюється перехід у ПЦУ.
Але можуть бути випадки, що парафія зареєстрована на квартирі. В якомусь там непристосованому приміщенні. Такі парафії, я прогнозую, будуть переходити в останню чергу.
Виходить, через майнові питання в містах ще важче здійснити перехід?
Звичайно, набагато важче провести. Бо що робити з майном? Це дуже болісне питання на сьогодні. Наприклад, Преображенський собор, хто, як і кому буде його передавати? Адже перехід буде тягнути за собою порушенням майнових питань. А це дуже проблемно. Ми будемо бачити, як реагуватимуть законодавці, може, якесь законодавство вийде, щоб полегшити цей перехід.
