31-річна Заріна розповіла про моторошну трагедію, яка сталась у її родині.
31-річна Заріна, яка родом з Костянтинівки на Донеччині, розповіла моторошну історію, як 7 років прожила у кімнаті із трупом своєї сестри. Матір дівчат вірила, що її старша донька жива, а родичі та сусіди були байдужі до проблем родини.
Лише через 20 років після звернення до поліції з квартири вдалось дістати тіло Дарини, яка померла у віці 22 років.
Трагічна історія родини
Заріні — 31 рік. Під час розмови з ТСН вона помітно хвилюється і готується розповісти нам історію свого дитинства, у яку важко повірити. Вона народилася і виросла на Донеччині. У Костянтинівці. Нині — це прифронтове місто. Жила з мамою та сестрою Дариною, яка була старшою на 10 років. Дівчата були від різних тат, яких майже не знали.
«Я ходила в садочок, моїм навчанням і зростанням займалася моя сестра Дарина», — каже дівчина.
Мати працювала на місцевому заводі з виробництва скла. Коли ж втратила роботу — чи не єдиним доходом родини стали соцвиплати на дітей. Грошей — постійно бракувало.
«Коли мені було 8 років, у моєї мати помер її батько, а вона його дуже любила. І вона почала мінятися. В неї почали проявлятися різні моменти параної. Вона почала заклеювати вікна папером, спати з сокирами», — згадує Заріна.
Шукати офіційну роботу мати не хотіла. Зрештою, через борги, в оселі відрізали світло. Так і жили — у темряві і скруті
«Мати важила 40 кілограмів, сестра була дуже худа. Я ходила на кладовище, збирала там всяку їжу, яку клали», — каже дівчина.
Родина Заріни
Питання, яке постійно задає собі Заріна — чи можна було б щось тоді змінити. Коли доводилося жити у таких умовах, терпіти образи з боку однокласників, розуміти — що вчителі байдужі і не допоможуть.
«Мабуть, мене сприймали як подовження моєї матері, тому що вона поводилася дивно, це я зараз вже розумію, і для людей все, що дивно, мабуть, і неприємно, ось, але ніхто не замислився чомусь, чому з нею таке відбувається, що, можливо, людині потрібна допомога», — каже вона.
Панічні атаки мати передалися старшій доньці. Через це почався псоріаз та щось схоже на епілепсію. Але замість того, щоб лікувати, каже Заріна, матір водила сестру до церкви виганяти бісів.
«І коли її приводили в цю церкву, де було багато людей, в неї ставались ці припадки, і це було жахливо. За день до її смерті мама купила одну печеньку. Грошей на більше не було, але вона не могла їсти. І ось це було або 18, або 19 грудня. Моя сестра кричала увесь день і вечором вона перестала кричати», — каже вона.
Дарина померла у 22 роки. Заріні тоді було 12 років.
«Моя мама сказала, що вона жива, що з нею все нормально і що її треба покласти в ліжко і відігріти її. Ми спали з мертвою людиною десь 4-5 днів в одному ліжку. Потім вже я побачила зміни на тілі. І я сказала про це мамі, і вона її перенесла на її ліжко. І протягом місяця я бачила, як її тіло розкладається», — згадує Заріна.
Усі ці недитячі спогади про своє дитинство Заріна називає в’язницею: і тоді, коли жила з мамою і сестрою, і потім — коли вже поїхала від них, але нікому не могла про це розповісти.
Усім довкола було байдуже
Байдужість — це слово, яке Заріна під час нашої розмови повторює багато разів. В її матері було три сестри, які теж жили у Костянтинівці. Були сусіди. Але, за її словами, ніхто і ніколи не пропонував допомогти і навіть не спитав — куди поділася Дарина.
«Їм не хотілося з нами контактувати. Часто ми там стояли, дзвонили у двері, і вони не відкривали нам двері, щоб мама не просила у них у борг. Я два роки не ходила в школу, я не милася, мама мене не пускала на медичну провірку у школі. Вона мене не пускала, тому що я з себе бруд зчищала катушками, так я жила», — каже Заріна.
Заріна
Її мати продовжувала вірити, що старша донька жива і відмовлялася звертатися до лікарів за психологічною допомогою.
«Я постійно пробувала з мамою розмовляти на здоровому, так сказати, язиці, що мама пройшов рік, вона не повернеться. Пройшло два роки, вона не повернеться. У неї ставалися якісь істерики, в неї підіймалася дуже велика агресія», — каже дівчина.
Що було далі?
До Києва Заріна переїхала у 19 років. Тут була робота і тут її ніхто не знав. Кілька років Заріна збиралася з думками, аби наважитися розповісти бодай комусь історію свого життя.
Потім писала представникам державних органів, шукала психологів та юристів. Але майже усюди чула відмови — хтось просто не вірив у таку історію, хтось попереджав, що її можуть притягнути до відповідальності за приховування імовірного злочину.
Світлана і Дмитро Савицькі — адвокати, до яких також звернулася Заріна. Її розповідь слухали майже 4 години. Вони теж не могли повірити у її правдивість і попросили викласти все це ще раз, але вже на папері. 7 найстрашніших років життя Заріна розписала від руки. Вийшло 108 сторінок
«Ми звернулися до Офісу генпрокурора і до Центрального апарату поліції, але заглибившись у цю ситуацію ми вирішили копії цих заяв направити за місцем порушення — у Донецькій області», — каже адвокат Дмитро Савицький.
Розслідування справи
Тамтешні поліцейські — відреагували швидко і виїхали за адресою, яку вказала Заріна.
«По приїзду на місце події — у квартирі було виявлено муміфікований труп. У ході огляду якого — в первинному огляді слідів насильницької смерті не було і труп було направлено до бюро судмедекспертиз для встановлення причин смерті», — каже підполковник поліції, начальник відділу комунікації поліції Донецької області Павло Дяченко.
У квартирі провели слідчі дії. Мати Заріни допитали і відпустили, але відкрили два кримінальні провадження.
«Злісне невиконання батьківських обов’язків батьками або опікунами та за статтею про навмисне вбивство. Підозра не оголошена. Тому що ще недоотримали повні результати, щоб провести аналіз», — додає Павло Дяченко.
Усі ці роки Заріна фінансово допомагала матері. А нещодавно, через загострення ситуації і російські обстріли, перевезла її з Костянтинівки до Києва та зняла їй окрему квартиру. Навідується, щоб прибрати і принести продукти. А одного разу, їй навіть вдалося відвести матір на консультацію до приватного психіатра. Тоді жінка влаштувала істерику.
У поліції наразі триває розслідування справи.
Наша зустріч тривала півтори години. За цей час — Заріна заплакала лише раз. Коли розповідала про смерть сестри. Вона зізнається: їй дуже шкода не лише Дарину, але і ту маленьку дівчинку, якою була сама. І яка була змушена навчитися абстрагуватися і закритися від усього світу — щоб не зійти з розуму.
Співробітники соцслужб, правоохоронці, сусіди, вчителі, рідня — чому тоді, у рідній Костянтинівці, дорослі, які їх оточували, так і пришли на порятунок. Заріна так не зрозуміла і наразі намагається розібратися у цьому разом з тими, хто повірив у її історію.
Скільки триватиме слідство — у поліції навіть не беруться прогнозувати. Сама Заріна сподівається — що маму почнуть лікувати, сама вона зможе поховати сестру. А люди, яку почують цю історію і повірять їй — не будуть залишатися осторонь чужих проблем.
