П’ять днів поліцейські, родичі та знайомі шукали 76-річного жителя Баранівки Володимира Левчука, який заблукав у лісі. Він пішов нарізати березових гілок для віників і не взяв з собою ні телефон, ні їжу, ні воду. Через п’ять діб, 30 липня, поліцейські його знайшли за 10 кілометрів від дому, неподалік села Климентіївка. Чоловік лежав на землі, знесилений, зневоднений, змерзлий та дезорієнтований, але, на щастя, живий. Як потім встановили медики, дідусь навіть бронхіту не підхопив, проте, постраждали ноги…
Журналістка “Суботи” відвідала Баранівку і поговорила з дідусем Володимиром, який знаходився у місцевій лікарні, а також з його родичами та правоохоронцями, які наполегливо шукали його день за днем, незважаючи на жахливі зливи і підтоплення ґрунту.
“З кожним днем ми розширювали територію пошуків”
– У суботу зранку, 26 липня, до нас звернувся син зниклого дідуся, – розповідає Микола Більський – в.о. начальника відділення поліції №2 (Баранівка) Звягельського райвідділу поліції. – Син вказав лише приблизне місце, куди його тато міг піти за гілками – це район кар’єру, де є лісопосадки. Ми одразу створили оперативно-пошукову групу у складі 16 чоловік, куди входили оперативники, поліцейські офіцери громади, дільничні, працівники сектора кримінальної поліції, слідчо-оперативна група. Розбили територію по квадратах і з 26 числа розпочали пошуки. З кожним днем розширювали територію пошуків, люди мінялися. Ми переживали, що чоловік міг кружляти і забрести у той район, який ми вже прочісували. Крім того, у вівторок цілий день була сильна злива. Все було затоплене: посадки, поля, дороги. Люди, які на автомобілях виїхали на пошуки, швидко загрузли і вимушені були залишити транспорт і іти пішки. Всі переживали за дідуся, адже він був дуже легко вдягнений: сорочка, штани та кросівки. Якби у чоловіка був з собою телефон, ми би змогли його швидко знайти, але телефон він не взяв. Нарешті, на п’ятий день один із поліцейських знайшов дідуся недалеко від села Клементіївка. Дідусь був весь покусаний комахами, у подряпинах та ранах, особливо ноги. Його страшенно трусило від холоду. Наші хлопці його одразу завезли до лікарні.
“Дід не повірив, що ми шукаємо його п’ять днів”
Ось як згадує той день поліцейський офіцер громади Андрій Заєць, який першим побачив діда Володимира:
– На п’ятий день пошуків після рясних злив було дуже мокро. Ми йшли через поля, меліоративні канали, переліски-самосіви. Ноги по коліна були мокрі та і погода була прохолодною. По дорозі зустрічали косуль та бобрів. Постійно гукали діда та молилися, щоб чоловік був живий. Біля п’яти годин вечора в одному із насаджень ми почули, що начебто хтось відгукнувся. Пішли у ту сторону і побачили, що на землі лежить дід. Мокрий, весь труситься від холоду. Ми спитали: “Дід, де ти блукав п’ять днів?” А він здивувався: “Які п’ять днів? Я вчора був вдома, купався у ставку”. Він не вірив, що ми шукаємо його ще з п’ятниці. У діда були подряпані руки, ноги і обличчя. На його ногах були жахливі рани, де мухи встигли відкласти свої личинки. Він сказав, що хоче пити. Коли ми почали його піднімати з землі, виявилося, що дід не може сам триматися на ногах. Тоді зробили так: дід оперся руками за мою шию і шию мого товариша, трохи підігнув ноги під себе, і так ми його пронесли півтора кілометри до машини. А потім одразу відвезли у лікарню в Баранівці.
Син діда Володимира – Олег Левчук – розповів, що у батька дуже поганий зір – він має 1 групу інвалідності, тому навіть в окулярах мало що бачить. Він пішов у ліс, адже добре знав його і інтуїтивно орієнтувався по пам’яті, і тут сталося непередбачуване…
– Вся наша сім’я, мої діти, родичі та друзі разом із поліцією шукали батька та молилися за нього, і Господь його зберіг, – говорить пан Олег. – А поліція зробила все можливе, щоб знайти мого батька, велике їм за це спасибі.
Коли журналістка прийшла до Баранівської лікарні, вона побачила, як медсестра везе діда Володимира на візочку. Він поки що не може сам пересуватися. Дідусь погодився розповісти про пережите.
“Коли втомлювався, повз на колінах, пив воду із калюжі”
– Пам’ятаю, що пішов у ліс, нарізав гілок для віників і пішов назад, але швидко зрозумів, що не туди потрапив. Вирішив піти через поле. І там у полі остаточно заблукав. Я кудись йшов, а коли втомлювався, повз на колінах. Потім лягав, навіть не дивився, куди саме – у калюжу чи траву. І спав. Мені такі яскраві сни снилися, я наче марив. Коли ставало холодно, вставав і знову йшов чи повз. Ніяких звірів не боявся, вони, напевно, самі мене боялись. Одного разу побачив людей, які збирали гриби. Я їх гукнув, але вони не обізвались. Там були такі скажені кущі, що я до цих людей не міг добратись. Потім стало дуже холодно. Я двічі пив воду із калюжі. Їсти зовсім не хотілося. Навіть не знаю, як минуло цілих п’ять діб, дякую поліцейським, що знайшли мене.
На щастя, все закінчилось добре. За словами Миколи Більського, це не перший випадок, коли місцеві блукали у лісі. Нещодавно одна жіночка пішла з донькою у ліс по гриби і зникла. Працівникам поліції довелось її шукати. Але сталося так, що вона сама вийшла на дорогу, її зустріли поліцейські та допомогли добратися додому. Тому, відправляючись у ліс, потрібно мати з собою мобільний телефон, пляшку води та комфортний одяг на всяк випадок.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
