Уявіть, що на годиннику замість 24 годин — лише 10, а кожна година складається зі 100 хвилин. Саме так вирішили рахувати час у Франції понад 230 років тому. Для нової системи виготовили навіть спеціальні годинники. Але експеримент закінчився поверненням до звичних цифр. І сьогодні ми продовжуємо користуватися поділом часу, коріння якого сягає Стародавнього Єгипту та Месопотамії.
Чому так сталося? Адже гроші, вагу й відстані ми здебільшого рахуємо десятками, сотнями й тисячами. А от година вперто містить 60 хвилин, хвилина — 60 секунд, доба — 24 години.
Щоб зрозуміти цю дивну арифметику, доведеться повернутися на кілька тисячоліть назад.
Чому саме 60, а не 100
Близько п’яти тисяч років тому в Месопотамії, на території сучасного Іраку, шумери вже використовували систему числення, побудовану навколо числа 60. Згодом її розвинули вавилоняни, зокрема для математичних та астрономічних обчислень.
Сьогодні більшість із нас звикла до десяткової системи. Після дев’яти йде десять, після 99 — сто. Вавилонські математики вміли працювати інакше: у їхніх записах значення розрядів залежали від степенів числа 60.
Чим їм сподобалося саме це число? Передусім своєю зручністю.
60 можна поділити без остачі на 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12, 15, 20 і 30.
Наприклад, половина години — це 30 хвилин, третина — 20, чверть — 15. Усі числа цілі, жодних незручних дробів.
Число 100 теж легко ділиться навпіл або на чотири частини, але поділити його на три рівні цілі частини вже не вийде.
Існує припущення, що рахунок до 60 був пов’язаний із пальцями рук. Великим пальцем однієї руки можна перебирати 12 фаланг на чотирьох інших пальцях, а п’ять пальців другої руки використовувати для підрахунку таких дванадцяток. Так виходить 60.
Це одна з гіпотез походження системи, а не встановлена історія її винайдення.
До чого тут зорі та коло на 360 градусів
Вавилонські астрономи уважно спостерігали за Сонцем, Місяцем, планетами й зорями. Для обчислення положення небесних світил їм була потрібна зручна система чисел.
Саме з месопотамською математичною традицією пов’язаний поділ кола на 360 градусів. Кожен градус і сьогодні можна розділити на 60 кутових мінут, а кожну таку мінуту — на 60 секунд.
Цей спосіб обчислення перейняли давньогрецькі астрономи.
Приблизно у II столітті нашої ери Клавдій Птолемей використовував шістдесятковий поділ в астрономічних розрахунках. Згодом такі частки стали основою й для точнішого вимірювання часу.
Цікаво, що для вавилонського писаря число 60 було частиною звичайної математичної роботи. А для нас сьогодні воно насамперед живе на циферблаті.
А ось 24 години подарував нам Стародавній Єгипет
І тут найцікавіший поворот. Поділ доби на 24 години виник не через те, що шумери рахували шістдесятками.
Стародавні єгиптяни ділили світлу й темну частини доби на 12 відрізків кожну. Так поступово сформувався знайомий нам поділ на 24 години.
Нічні години єгиптяни визначали за появою певних груп зір, а вдень користувалися рухом сонячної тіні. Для вимірювання часу також застосовували водяні годинники.
Але була одна незручність: давньоєгипетська година не завжди тривала однаково.
Улітку світловий день довший, узимку коротший. Якщо щоразу ділити його на 12 частин, літня денна година виявляється довшою за зимову.
Пізніше грецькі астрономи почали використовувати години однакової тривалості. Зокрема, Гіппарх у II столітті до нашої ери пропонував ділити добу на 24 рівні години.
Але в повсякденному житті нерівними годинами користувалися ще багато століть. Звичний усім постійний відлік поширився разом із розвитком механічних годинників.
Секунди спочатку існували більше в розрахунках, ніж на годинниках
Якщо сьогодні запитати дитину, скільки секунд у хвилині, вона без вагань відповість: 60. Але протягом багатьох століть звичайній людині така точність просто не була потрібна.
Селяни орієнтувалися на схід і захід Сонця, ремісники — на робочий день, міські жителі — на дзвони й публічні годинники.
Астрономам же для розрахунків руху небесних тіл потрібні були значно менші проміжки часу.
Звідси й походять назви «хвилина» та «секунда» в європейській науковій традиції. Латинські вислови для першої та другої малих частин поступово скоротилися до звичних назв.
Навіть коли у середньовічній Європі з’явилися механічні годинники, вони спочатку здебільшого мали лише годинну стрілку.
Хвилинні стрілки поширилися значно пізніше, коли годинникові механізми стали точнішими. А секундна стрілка довгий час була потрібна переважно для наукових вимірювань.
Французи справді спробували зробити добу десятигодинною
Наприкінці XVIII століття у Франції вирішили, що людство надто ускладнило собі життя старими мірами й календарями.
Під час Французької революції країна переходила на нові правила вимірювання. Метрична система з десятками, сотнями й тисячами здавалася значно логічнішою за старі одиниці.
У 1793 році французька влада запровадила й десятковий поділ доби:
- одна доба — 10 годин;
- одна нова година — 100 хвилин;
- одна нова хвилина — 100 секунд.
Десятигодинні циферблати не були фантазією. Годинникарі справді виготовляли годинники, на яких стрілки рухалися відповідно до нового поділу. Деякі моделі поєднували одразу два способи показу часу — традиційний і революційний.
Та переробити систему виявилося простіше, ніж змусити людей нею користуватися.
Старі годинники нікуди не зникли. Звичні години й хвилини залишалися в повсякденному житті. Переведення годинникових механізмів на новий відлік вимагало додаткових витрат, а переваги були неочевидними.
7 квітня 1795 року обов’язкове використання десяткового часу у Франції скасували. А старий поділ доби пережив ще одну спробу його замінити.
Чому десяткова система перемогла майже всюди, крім годинника
Десятковий рахунок зручний для повсякденних обчислень. Недарма ми користуємося ним у грошах, вимірюванні довжини, маси та багатьох інших сферах.
У Європі важливу роль у поширенні десяткових дробів відіграв фламандський математик Сімон Стевін. У 1585 році він опублікував працю «De Thiende», де показав практичні переваги обчислень із десятковими частками.
Однак старий спосіб рахувати кути й час не зник. Він залишився зручним для астрономії, географії, навігації та звичайного користування годинниками.
Тож у сучасних годинах поєдналися кілька різних епох: єгипетські 24 години, месопотамська традиція числа 60, антична астрономія та механічні годинники середньовічної Європи.
Сьогодні найточніші годинники вже не залежать від руху Сонця. Вони вимірюють час за коливаннями атомів цезію. А про те, як змінюються правила міжнародного відліку часу та чому це не вимагає переводити домашні годинники, ми розповідали раніше.
А наступного разу, коли хвилинна стрілка зробить повне коло, можна згадати давніх математиків Месопотамії. Їхніх міст давно немає, але число 60 досі відмірює кожну нашу годину.
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
