У книжці “Известные люди Таганрога” йду я, потім Фаїна Раневська, а потім Антон Чехов – за абеткою. Чехов, мабуть, говорив українською в дитинстві. Бо в селі його баби всі так розмовляли.
Коли бачу гасло “Єдина країна – Единая страна”, хочу розбити телевізор. Нам нав’язують, що в нас багатонаціональна країна. Неправда! У нас 80 відсотків – українці.
Пам’ятаю себе із 3 років. Що робив, що казав. Пригадую, як у 5 гуляв із тіткою Василиною і почув пісню про Київ. Це слово мені сподобалося.
Таганрог і навколишні села – етнічна українська територія, заселена вихідцями з південної Чернігівщини й Полтавщини. Там навіть говірка була полтавська. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. Та коли я народився, вже такого не було.
Ми тільки на уроках відповідали російською, а між собою розмовляли українською. У четвертому класі до нас приїхала дівчинка з Кіровоградської області. Показала мені українські літери. Вирішив, що мені треба їхати до Києва. Проводити українізацію.
Булгаков не зрозумів українського народу, не визнавав себе українцем. Але його рідна сестра співала в хорі “Просвіти”. А директорка київського Музею Булгакова написала на дверях: “Лицам, поддерживающим оккупацию Украины, вход строго воспрещен”.
Бачив Київ, коли він був, як казка. Весь у зелені, гарний, чистий, люди культурні, на кожній вулиці – по два-три ряди дерев. Американський художник Роквелл Кент, коли приїхав сюди, сказав: “Я бачив багато великих міст і великих парків. Але вперше бачу парк, у якому розташоване місто”.
На кожну зарплату з колегами збиралися в когось удома. Випивали вина і розмовляли. Це називалося “піти подружити”.
Почав курити, коли працював із греками. У них такі гарні сигарети!
Закохувався легенько, в основному мене інше цікавило. Та було одне велике нерозділене кохання. Навіть не поцілував її, не дозволила.
Кажуть, кішки розумніші за собак. Кішка вміє робити все те саме – давати лапу, наприклад, – але усвідомлює безглуздя цих дій. Собаку люди приручили, а кицька сама їх знайшла. Пристосувалася, але зберегла звички.
Не засуджую нетрадиційного кохання. Але прихильник традиційного.
Цивільний шлюб – це не шлюб, а зв’язок.
Не можна розлучатися, якщо є діти. Подумайте про них, все інше – ваші потреби.
Дружина – мати моїх дітей. І друг. Побралися з Раїсою за два місяці після знайомства. У неї був наречений. Казав, що вона його “прирекла на вічну самотність”. А за місяць і він оженився.
Вірую в Бога, але маю до нього запитання. Навіщо карати в сьомому поколінні? Чому не покарати за гріхи тих, хто їх робить?
Шкодую, що маю не трьох дітей, а двох. Щоб було розширене відтворення українців.
Коли прийшов працювати в університет, завідувачка кафедри Алла Петрівна Коваль говорила: “Ви студентів мною лякайте, а самі з ними шукайте спільну мову. Вони мене боятимуться, а вас любитимуть і поважатимуть”. Потім я те саме казав молодому колезі В’ячеславові Швецю. Насправді я не кусаюся. Якщо студент знає предмет, поставлю добру оцінку. А якщо він ледащо, то хай і не сподівається.
Зміни не на часі? То виходить, що й незалежність не варто було повертати?
Дві третини російськомовного населення – то зросійщені українці.
Мова – це втілення думки. Франсуа Міттеран (президент Франції у 1981–1995 роках. – Країна), коли мав час, ходив у бібліотеку. Відшуковував слова, аби розмовляти добірною французькою. У нас такого президента в найближчі десятиліття не буде.
Дратує, коли кажуть, що в українській мові немає матюків. Мовляв, це нас москалі навчили. По перше – ми не дурніші за москалів. По друге – лайку разом із християнством ми запозичили у греків. У нас навіть мовні конструкції з використанням лайки такі самі. Єдина різниця між нами і москалями – ми ніколи не лаялися в повсякденному житті.
Росіяни досі переконані, що ми один народ. Тому й переписували все наше на свій лад. Був у мене студент Василь Федина. В армії його прізвище змінили на “Федін”. Бо, мовляв, як це військовий ходитиме з прізвищем жіночого роду.
Росія без України нікуди ж не годиться. Москва з’явилася у ХІІ столітті, Московією й залишалася до XVIII. А Україна була давно, Київ був яскравою столицею Європи. Але росіянам треба звідкілясь брати “свою” величну історію. От і беруть. У нас.
Нам потрібен диктатор, але проукраїнський. Надмірна демократія ні до чого путнього не приводить.
Суржик – це хвороба, від якої треба лікуватися. Рецепт простий: запровадити літературну мову на всіх рівнях. Почати повинні політики.
Всього, чого хотів, досягнув. Але не вдалося зробити так, щоб Київ говорив українською.
Джерело: gazeta.ua
