Будинок графині Евеліни Ганської у Житомирі

Евеліна Ганська, уроджена графиня Ржевуська (1801–1882) – польська поміщиця та російська піддана дружина Оноре де Бальзака. Її перший чоловік, граф Вацлав Ганський (1782–1841) – маршалок шляхти волинської, магістр масонської ложі у Житомирі та кавалер багатьох орденів, власник родового замку у селі Верхівня, який за розкіш інтер’єрів називали “волинським Версалем”. Вацлав і Евеліна Ганські були знайомими Олександра Пушкіна, а сестру Евеліни, Кароліну Собаньську, Пушкін навіть свого часу закохався.

       Евеліна та Вацлава Ганські мали садибу з кількох одноповерхових будинків у Житомирі, на вулиці Малій Бердичівській. У садибі Ганських був свій оркестр концертмейстера Густава Герке – один із перших професійних музичних колективів Житомира. 1 січня 1833 року Вацлав Ганський здав у цій садибі на найм кілька дерев’яних будиночків для тодішньої Волинської губернської гімназії. На день відкриття в гімназії було всього 6 класів, причому в шостому навчалося лише три учні. Згодом у будиночках стало тісно, ​​і в 1851 році Евеліна Ганська своїм коштом побудувала для гімназії двоповерховий цегляний будинок.

Почесним опікуном та куратором гімназії був польський письменник Юзеф Крашевський. Майже всі перші викладачі гімназії, включаючи директора Йосипа Бокщаніна, були колишніми викладачами Кременецького ліцею та випускниками Віленського університету. У 1833 – 1835 роках у гімназії викладав історію та статистику полтавський дворянин Василь Тарновський, який навчався у Ніжинському ліцеї разом із Миколою Гоголем, був знайомий з Олександром Пушкіним та Тарасом Шевченком. Відомий як меценат та автор низки наукових праць. До речі, дочка першого директора гімназії Бокщаніна, Єлисавета – мати барона Івана де Шодуара.

Перший випуск гімназії був у 1834 році: навчальний заклад залишали всього два учні. Один із них – майбутній український письменник, філолог та просвітитель Михайло Тулов – отримав першу в історії гімназії золоту медаль. У стінах цієї гімназії навчалися відомий український вчений-метеоролог Олександр Клосовський, польський поет Леонард Совінський, польський поет Аполло Коженевський (батько відомого англійського письменника Джозефа Конрада), академік архітектури Карл Маєвський, архітектор найкрасивіших і найвідоміших будівель Одеси , один із керівників польського повстання 1863 року Зигмунт Сераковський, художник та один із перших фотографів Володимир Висоцький, історик Карл Бовсуновський.

1863 року гімназія переїхала до нової, спеціально для неї збудованої будівлі на Великій Бердичівській вулиці, де тепер головний корпус Державного педагогічного університету імені Івана Франка. А будинок, що звільнився, зайняло Житомирське рабинське училище, відкрите ще в 1847 році. Загальний курс училища відповідав чотирьом вищим класам гімназії. Крім загальноосвітніх предметів в училищі викладалися також Біблія, історія єврейського народу, сирійська та халдейська мови, єврейська словесність, духовне красномовство та інші.

Подібний навчальний заклад у Російській імперії існував, окрім Житомира, лише у Вільно. Викладачами в училищі були такі відомі діячі єврейської культури на той час як А. Б. Готлобер, Х. З. Слонімський, Л. Д. Цвейфель, Х. Р. Лернер, М. М. Сухоставер та інші. Рабинське училище було своєрідним єврейським університетом, який готував висококваліфікованих фахівців багатьох областей знання. У липні 1873 року Житомирське рабинське училище було реорганізовано в Єврейський учительський інститут. У ньому збереглися майже всі предмети, які викладалися у училищі.

Сторож цього інституту Станіслав, буфетник Пилип та горбата куховарка Оксана прихистили безпритульного єврейського хлопчика сироту Шимон-Довіда Вігдоровича – майбутнього відомого письменника Олексія Свірського, який у повісті “Історія мого життя” залишив спогади про місто Житомир, про вулицю Малу. «От зажився я де! Минула зима, відгриміла весна, і знову сяє гаряче літо, а я все ще тут, – згадує Олексій Свірський,– і притулком служить мені інститут із усіма його дворами, корпусами, класами та садом директора. Мене всі тут знають, і я знаю всіх. До мене так звикли, що вже не помічають та не цікавляться. Бігає, мовляв, якийсь хлопчик інститутом – і нехай собі бігає. … З дорослих найближчими мені особами вважаю: Оксану, Пилипа та сторожа Станіслава. Останньому років шістдесят. Він – відставний миколаївський солдат і поляк народження…».

1884 року інститут переїхав до нового будинку на Новожандармську вулицю (тепер Пушкінська), а 1885 року царським указом його взагалі закрили. Евеліна Ганська померла у 1882 році, і перед смертю забажала бути похованою на цвинтарі Пер-Лашез, як і Бальзак. Від садиби Ганських у селі Верхівня (знаходиться у Ружинському районі Житомирської області) зберігся палац із пейзажним парком та винний льох. У селі діє літературний музей. Дожив до наших днів і будинок Евеліни Ганської у Житомирі. Його сучасна адреса: вулиця Мала Бердичівська, 11. У ньому багато років розміщувався дитячий садок, а тепер школа для дітей з вадами зору.

Борис Дубман