У неділю, 5 жовтня, до театру зійшлись і з’їхались як бердичів’яни, так і гості нашого міста, які прагнули цього осіннього вечора долучитись одночасно і до високого, і до масового мистецтва.
Адже здавна вважалось, що музика у виконанні симфонічного чи духового оркестру є привілеєм вишуканої публіки, а популярна естрада – призначена для широких мас. А цього вечора на театральній сцені мала звучати творча компіляція обох музичних напрямків, яка останніми роками стає все популярнішою. «One world, one music» – таку назву дали новому мистецькому проєкту в Бердичеві.
Поки публіка займала свої місця у театральній залі, артисти оркестру вже сиділи за пюпітрами на сцені. Тобто, це вони були спочатку глядачами того, як нарядні і схвильовані гості займають місця в партері, ложах і на балконі. Немовби хотіли впевнитись при світлі, що їм буде для кого грати.
Чи не останніми свої місця у залі зайняли виконуючий обов’язки міського голови Богдан Коляда з дружиною та народний депутат Богдан Кицак з депутаткою міськради Анною Ліпецькою. Пролунав третій дзвінок і музичне (а як потім стало зрозумілим, і хореографічне) шоу розпочалось.
Залом полинули мелодії, знайомі, кому з молодості, а кому й з дитинства «зірок зарубіжної естради» у виконанні бердичівських (і не тільки) солістів і солісток під акомпанемент повноцінного естрадно-духового оркестру, яким диригувала його художній керівник Зоя Грицанюк. Тут були і пісні, які співали свого часу сольні виконавці і виконавиці, та рок-гурти. Хоча з репертуару останніх взяли більшою мірою балади, а не хардові композиції.
По черзі виходили на сцену такі солісти: Наталія Чернюк, Сергій Ланцов, Олеся Євпак, Олена Мазунова, Ольга Яблонська, Олександр Кавколюк, Михайло Мінич, Оксана Тимків, а також жіноча вокальна формація «Бельканто» та чоловіча вокальна формація «Ла форца».
Майже кожну ліричну композицію підкреслювала і доповнювала чарівна хореографія у виконанні залученої балетної пари Анни Тукмакової та Дмитра Шарана. Їхні танцювальні па були такими експресивними, що в один прекрасний момент глядачі могли відчути себе не в залі драматичного театру, а в нічному стриптиз-клубі – і це їм неабияк сподобалось.
Після кожної пісні на сцені гасло світло, з’являлись нові солісти, а диригентка без передиху махала паличкою, аж поки за задумом режисерки шоу (житомирянка Оксана Рогатська) їй не влаштували сценічну перерву. Можливо, якби на концерті ще був конферансьє, в неї було б більше часу для відпочинку, та й публіка була б якимось чином залучена до процесу.
Та, без всякого сумніву, головним героєм вечора був саме ОРКЕСТР, без чарівних звуків якого жоден соліст чи солістка не були б тими, ким вони є. У виступах естрадних гуртів зазвичай учасників колективу називали десь в середині концерту, але список музикантів оркестру значно довший, тому прозвучав він лише наприкінці програми. Зате, якими оплесками їх вітали вдячні глядачі, могли б позаздрити кращі концертні холи Європи.
У складі оркестру цього вечора були:
Флейта – Дарія Книжник
Кларнет – Олег Лисюк
Саксофони – Ігор Поплавський і Микола Горай
Баритон – Іван Захарчук
Гітара – Леон Занозін
Тромбони – Василь Андрійчук та Микола Творжевський
Тенор – Валерій Коцюбинський
Труби – Олександр Ціник та Володимир Якимчук
Туба – Сергій Дзюблюк
Клавіші – Вітольд Числовський та Людмила Путішина
Бас-гітара – Вадим Сінчук
Ударні – Микола Ілюхін
До постановки долучився соліст театру (Житомирського, напевно) Андрій Глущук, який додав шарму і показав, як елегантно можна виходити з ситуацій, коли мікрофон підводить.
Оплесками глядачі зустріли і прізвища тих, хто зазвичай знаходиться за межами сцени:
Художник-постановник – Валерій Кулавін
Художники по світлу – Руслан Тимощук та Борис Дущенко
Звукооператор Віктор Чабан
Балетмейстер концерту Дмитро Шаран
Режисер-постановник проєкту – Оксана Рогутська
Художній керівник і диригент оркестру – Зоя Грицанюк.
Цю повноцінну музичну виставу тепер планують показати в Литві, куди незабаром у творче відрядження відправляться співаки і музиканти. Це, звичайно, добре, що її побачать в дружній країні та місті-побратимі, але варто було б спробувати виступити з гастролями і в інших містах України. Хоча це й знову непросто, адже вкотре задіяно дуже багато виконавців, і збирати їх на кожну виставу, а тим більше, везти на іншу сцену – зовсім непросто.
Після цього концерту, звичайно ж, не припиниться дискусія, чи потрібно утримувати муніципальний оркестр з міського бюджету, але прихильників статус-кво буде в Бердичеві, без сумніву, значно більше.
Ріо-Бердичів
