У середу 13 липня небо плакало разом із рідними і близькими, коли вони разом з односельчанами, друзями та всіма жителями Гришковецької громади проводжали в останній путь відважного воїна, який загинув, захищаючи Україну.
8 липня він прийняв свій останній бій біля села Князівка на Херсонщині, де зараз теж точаться важкі бої, як і на Донбасі чи на Харківщині. Тут же загинув його земляк з Андрушівки та ще кілька побратимів, тіла яких везли на Житомирщину в одній автівці.
В селі Дубова, що поруч з Бердичевом, його вже кілька діб очікувала згорьована дружина, але в їх невеличкій квартирі не було місця, щоб прийняти всіх, хто прийшов попрощатись. Тому всі поминальні церемонії пройшли у відпочинковому комплексі «Затишок», який віднедавна став окрасою цього малесенького села.
Друзі дитинства розповіли, що Юрій завжди був непосидючим і запальним. В 12 років його привезла з Криму мати і залишила на виховання рідній сестрі. Приїздила до сина лише кілька разів, а після шкільного випускного більше вони не бачились. І рідна тітка стала йому ріднішою за матір, виховувала, ростила, навчала …і провела сьогодні в останній путь.
Настоятель місцевої церкви отець Іоан провів прощальну панахиду у «Затишку» та супроводив процесію до нового кладовища у Половецькому, зупиняючись, як годиться, на кожному перехресті, а жителі громади на колінах зустрічали тіло воїна, віддаючи йому останню шану.
На траурному мітингу на кладовищі виступили староста Половецького Василь Глищук та голова Гришковецької ОТГ Ірена Лісова, які доповнили віхи біографії Юрія Денеги.
Народився 1 травня 1985 року в Кримській області, у 1997 році переїхав до тітки в Половецьке, навчався тут у школі, потім – в Житомирському ПТУ №15 на зварювальника та водія. В 2001 році оженився на жительці сусіднього Хмельового: у 2012 році у них народився хлопчик, а в 2017 році – дівчинка.
З перших днів війни був у місцевому загоні тероборони, будував блокпости, чергував на них, але все бідкався, що потрібно робити щось більше. Військового досвіду він не мав, в армії не служив, після серйозної травми мав проблеми зі здоров’ям, але тим не менш, пішов добровольцем у військкомат і своєю впевненістю й жагою до захисту Батьківщини переконав військових, що він буде корисним ЗСУ.
Прощальну проповідь проголосив також військовий капелан Іван Цихуляк. Його промови в подібних випадках завжди дуже проникливі та натхненні, але цього разу він перевершив сам себе, і я навіть пожалкував, що не записав її на відео.
Поховали Юрія поруч з могилами рідних, на краю сільського цвинтаря, який незабаром буде продовжено. В Половецькому вже вдруге прощаються з загиблими на цій війні, а тіло третього воїна з Хмельового, так і не змогли привезти до рідної землі.
Знову звучав гімн, знову звучав салют, плач дружини і рідних, і сира земля вкрила навіки місце останнього спочинку відважного Героя.
