Колись до його кіоску в центрі Бердичева приходили за газованою водою з подвійним сиропом. А поверталися ще й за жартами, яких у дядька Ізі завжди вистачало. Минуло кілька десятиліть, самого продавця давно немає, але його досі згадують із теплотою. Тепер бердичівлянин Михайло Хіміч створив про легендарного земляка пісню «Дядя Изя».
Відео з піснею з’явилося у Facebook. Автор Михайло Хіміч подякував Олександру Глейзеру за допомогу в її створенні.
У відгуках бердичівляни згадують молодість, колорит старого міста та знамениту газовану воду. Один із коментаторів назвав пісню чудовим спогадом про щасливі роки юності в Бердичеві й подякував авторам за добру пам’ять про дядю Ізю.
«Мішо, творіть, це шедеврально!» — такими словами завершується цей відгук.
Послухати пісню «Дядя Изя» можна у відео Михайла Хіміча на Facebook.
Хто такий дядя Ізя, якого досі пам’ятає Бердичів
Насправді легендарного продавця газованої води звали Еля Шаєвич Рондель. Він народився 4 квітня 1922 року в Бердичеві, а прізвисько Ізя-газировщик отримав уже від містян.
У 1960–1970-х роках його кіоск №12 був одним із найвідоміших місць у центрі міста. Спочатку він стояв неподалік перехрестя нинішньої Європейської та Садової вулиць, а в 1974 році його перенесли ближче до кінотеатру імені Фрунзе.
У Бердичеві працювали й інші продавці газованої води. Та саме біля Ізиного кіоску збиралися черги. Старожили згадували, що вода в нього була особливо смачною, а сам господар міг розсмішити покупця так, що той надовго запам’ятовував розмову.
Про це ще 2024 року в великій історії про дядю Ізю розповідала Субота Онлайн. Матеріал журналіста Дениса Заремського зберіг чимало міських переказів, старих жартів та подробиць життя бердичівської легенди.
Особливе місце в цих спогадах посідає знаменитий подвійний сиропчик. Звичайна газована вода коштувала лише кілька копійок, а за додаткову порцію сиропу покупці доплачували.
Коли дядька Ізю питали, у чому секрет його популярності, він, за міським переказом, відповідав:
«Абисл сиропчик, абисл хохма…»
Тобто трохи сиропу, трохи жарту — і можна подавати воду.
У цьому й була його особливість. Люди приходили по звичайний напій, а разом із ним отримували маленьку розвагу. Ізя пам’ятав знайомих, умів миттєво відповісти на жарт, а дітям навіть допомагав із математикою.
Жарти дядька Ізі стали міськими легендами
Про нього розповідали безліч історій. Одна з найвідоміших стосувалася нового працівника ДАІ, якого колеги заради жарту відправили до Ізі купити тараньку.
Продавець газованої води, який ніякої риби не продавав, не розгубився. Він серйозно пояснив, що для такого особливого товару потрібна записка від начальника ДАІ.
Новачок пішов по дозвіл. За переказами, після цього схожим чином жартували й з іншими новими працівниками дорожньої служби.
Ще одна риса Ізі — феноменальна пам’ять. Колишній бердичівлянин Володимир Бовкун згадував, що продавець іноді позичав знайомим невеликі суми й пам’ятав усі борги до копійки, нічого не записуючи.
Та за веселими історіями стояла непроста доля.
Під час Другої світової війни Еля Рондель служив у війську й був поранений. Коли повернувся до Бердичева, дізнався, що його батьків та кількох близьких родичів убили нацисти під час масового знищення єврейського населення міста у вересні 1941 року.
Після війни він залишився в Бердичеві, створив родину й багато років працював продавцем газованої води. Саме завдяки цій звичайній професії його запам’ятали тисячі земляків.
У 1991 році Ізя разом із сім’єю виїхав до США. Оселився в містечку Монсей у штаті Нью-Йорк, де й помер 13 жовтня 2014 року у віці 92 років.
У Бердичеві хочуть встановити пам’ятник дядькові Ізі
Ідея увічнити пам’ять про знаменитого продавця газованої води з’явилася не сьогодні. Про неї говорили ще багато років тому, а у 2024-му громадське об’єднання «Промінь світла» організувало зустріч, присвячену Ізі-газировщику.
Містяни пропонували різні варіанти — від невеликого пам’ятного знака до скульптурної композиції зі знайомим кіоском та колбами для сиропу.
У січні 2026 року в Музеї історії міста Бердичева представили та обговорили ескізи майбутнього пам’ятника. Серед пропозицій були реалістичні й більш художні композиції, у яких дядя Ізя стоїть біля свого кіоску.
Учасники обговорювали можливість зібрати кошти на вшанування міської легенди. Для зустрічі навіть виготовили макет фасаду Ізиного кіоску в натуральну величину.
У Бердичеві пам’ять про Ізю зберігається не лише в розповідях. Його образ з’являвся на картинах, у художніх творах та документальному фільмі Алли Міщук «Бердичівський Бродвей».
Тепер до цих спогадів додалася пісня Михайла Хіміча «Дядя Изя» — про людину, чий маленький кіоск із газованою водою став частиною історії великого для багатьох поколінь Бердичева.
Історії Житомирщини, які хочеться пам’ятати
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
