Вулицями нашого тилового міста знову відлунюють прощальні мелодії. Ці звуки сьогодні нам добре знайомі; з перших нот від них завмирає серце. Можна й не побачити самої процесії, проте мимоволі заклякнути у молитві за воїна, подумки попрощатися, навіть з незнайомою до нині людиною. Але ж усі вони — наші, рідні захисники. За кожного без винятку болить душа, жадає справедливої помсти за кожну виплекану сльозинку матері, дружини чи дитини. Так було й сьогодні, коли провели у останню путь молодшого сержанта Павла Гуменюка.
Павло Гуменюк народився у селі Безпечна Краснопільської громади Бердичівського району. Він був середнім сином у своїй родині, зростав разом зі старшим та молодшим братами. У селі Павло ходив у місцеву початкову школу, проте пізніше продовжив навчання у Краснополі. А ось здобувати профільні знання юнак вирішив у Бердичеві. Саме зі студентських років у ПТУ №4 починається його знайомство з рідним затишним містечком.Павло близько 10 років свого життя присвятив роботі на бердичівському хлібозаводі. Там він працював борошносієм. Його колеги щиро дивувалися доброті майбутнього воїна та його відповідальному ставленню до будь-якої роботи. Він любив працювати, був людиною справи. Павло назавжди залишиться прикладом щирості, простої доброти та працелюбності для своїх колег. Деякий час, до 2022 року, чоловік працював у Житомирі на харчовому виробництві.
За своє життя захисник встиг покохати та бути коханим. Він мав люблячу дружину Валентину, яка подарувала чоловіку двох діток: старшого сина Микиту (12 років) та молодшу дівчинку Софію, нині першокласницю.
У грудні 2022 року Павла було призвано на військову службу Бердичівським РТЦК та СП. Він покинув дім, рідне тихе містечко, щоб захистити його від російської агресії, захистити свою кохану дружину та власних дітей. Павло служив на посаді сапера у одній з військових частин Збройних сил України.
Війна — це місце, де смертельна небезпека щодня стає тінню. Першого разу, коли вона потягнулася за Павлом, він отримав поранення нижньої кінцівки. Певний час проходив лікування у Житомирі. Проте пізніше він повернувся служити своїй країні.
Захисник міг би жити спокійним життям сім’янина: виховувати маленьких діток, очікуючи їхнього дорослішання, розділяючи з ними найрадісніші моменти свого життя. Проте коли ворог нахабно вирішив винищувати українців, окуповувати території суверенної держави й бомбардувати мирні міста, Павло не зміг стояти осторонь і доєднався до лав військовослужбовців. Виконуючи свій військовий обов’язок у Краматорському районі Донецької області, будучи вірним військовій присязі, 42-річний молодший сержант Павло Гуменюк героїчно загинув.
5 березня до Гарнізонного будинку офіцерів прийшло багато людей. Були серед них бердичів’яни, колишні колеги загиблого захисника, знайомі та багато земляків, рідних, які приїхали з Безпечного до міста, щоб попрощатися з воїном. Пройшли провести у останню путь й представники місцевої влади, зокрема депутат Бердичівської міської ради Василь Толочко, заступниця міського голови Олена Петрівська та керуюча справами Лариса Канюк. Народний обранець разом з отцем Євгенієм Шимченком промовили теплі слова пошани до Героя, подяки за його подвиг, за наші спокійні ранки у тиловому місті та глибокої скорботи, адже війна забирає наших найкращих, найрідніших…
Місто, провівши живим коридором процесію, попрощалося з молодим Героєм — бердичів’янином Павлом Гуменюком. Його домовину пронесли на руках, даючи в останнє насолодитися ранковим весняним небом, проте все ще не мирним. Родина вирішила, що Павло повинен повернутися у місце, де починалася його історія, де з миром спочивають його батьки.Захисника з почестями поховали на його малій батьківщині — у селі Безпечна.
Джерело: Ріо-Бердичів
