Повернення Сергія Орлюка на посаду Бердичівського міського голови стало не завершенням політичної кризи, а її новою фазою. Місто, яке майже пів року жило в умовах фактичного подвійного управління, тепер офіційно має мера — але не має єдиного центру впливу.
Адже поруч залишається Богдан Коляда — секретар міської ради, який упродовж останніх місяців виконував обов’язки очільника міста й зберіг політичний контроль над частиною депутатського корпусу.
Формальна влада проти реального впливу
Ключова проблема — відсутність стабільної більшості в міській раді. Ані Орлюк, ані Коляда не володіють достатньою кількістю голосів, щоб одноосібно ухвалювати рішення або усунути опонента.
У підсумку:
міський голова має юридичні повноваження, але обмежений у маневрі;
секретар ради втратив статус в.о., але зберіг політичні важелі.
Це класичний сценарій двовладдя, коли управлінські рішення залежать не від посади, а від домовленостей.
Гра в довгу
Поведінка сторін відрізняється. Орлюк діє обережно, уникаючи різких кроків, роблячи ставку на досвід і кулуарні переговори. Коляда, навпаки, намагається зберегти публічну активність і контроль над порядком денним.
Бердичівська міська рада тим часом перетворюється на простір ситуативних союзів, де кожне голосування — окрема політична операція.
