Днями до редакції завітали згорьовані чоловік і жінка. Вони розповіли таку історію, від якої не залишився байдужим жоден член нашого колективу, хоча й чули ми раніше чимало страшних розповідей. Їх лист ми друкуємо нижче в повному обсязі.
«7 серпня 2020 року погасло для нас сонце, день змінився на вічну темряву. Покинула цей світ Мамчур Валерія. Єдина донечка, єдина внучечка, сестричка, племінничка, старанна учениця, щастя і гордість всієї родини.
В десяти кілометрах від Бердичева простяглося мальовниче село Жежелів, де 2 серпня 2004 року з’явилась на світ світла дівчинка – очікувана, бажана. Недовго думали, як назвати. Одноголосно – Валерія.
Лєра росла здоровою, життєрадісною, щирою дівчинкою. У неї завжди було багато друзів. Ще будучи маленькою, віддали її в танцювальний гурток, що на «Прогресі», який вона із задоволенням відвідувала майже 5 років. Потім років 3 ходила на курси театрального мистецтва, що в ЦПО ім. О. Разумкова. Але, напевно, це не було її основним захопленням. Вона прагнула більшого. Завжди хотіла бути кращою, першою!
Подорослішавши, вирішила по-справжньому зайнятися вивченням англійської мови, із задоволенням почала відвідувати курси, що по вул. Європейській, 47 в ТЦ «Квадрат». І в неї це дуже добре виходило. Ми, родина, завжди її підтримували, адже це були настільки зважені рішення.
Лєра полюбила місто Бердичів, тут у неї було багато друзів, з якими вона любила спілкуватись, посмакувати віденською кавою, просто прогулюватись алеями, сходити на концерт Тіни Кароль.
Але найголовніше для неї – це родина. Такі свята, як Новий рік, Різдво, Пасха були її улюбленими, і святкували ми їх у родинному колі. Лєра дуже любила і поважала своїх батьків.
Весь час дзвонила. «Мама, я вже в автобусі…», «Папочка, я вже вийшла з англійської – зустрінь мене…», «Бабця, у мене все ок…». В телефоні у неї записано «папулічка» і «мамулічка». Вона в усьому брала приклад з мами і папи. Казала: «Мамусік, я хочу бути такою гарною, як ти, тому не цілуй мене, краще я буду зціловувати з тебе красу». Казала, що «чоловік буде такий, як ти, папульчик, і ми будемо жити так, як ти з мамою, і виховувати діточок».
Лєра мріяла про випускний бал, який мав відбутися вже через рік, вона з мамою, будучи прикутою до лікарняного ліжка, в реанімації Вінницької обласної дитячої лікарні, мріяла про університет, у неї були далекоглядні плани, які обірвалися із-за недбалості і халатності лікарів. Коли їй було 11 років (це було 2015 року), вона написала листа в майбутнє, заклеїла в саморобний конвертик і підписала: «Відкрити в 22 роки – Лєра мала – Лєрі великій». Ми випадково натрапили на її щоденник, який вона вела довгі дитячі роки. Він не був схований, але вона добре знала, що ніхто туди не заглядає. А зараз довгими ранками і вечорами ми перечитуємо цей щоденник, передивляємось її сторінку в Інстаграмі і не можемо повірити і простити такої невиправної втрати.
Лєра потрапила у Вінницьку обласну дитячу лікарню 15 червня 2020 року. Мала відбутись операція по видаленню камінчика із жовчної протоки. Запропонували лапароскопію. Після чого Лєра через три дні мала бути вдома жива і здорова. Але не так сталось, як гадалось. Операція тривала шість годин замість півтори.
Лікарі проявили недбалість, діагноз встановлений невірний, лікування призначене неправильно, хоча з сьогоднішньою діагностичною апаратурою можна зробити неможливе. Лєрі з кожним днем було все гірше. Наступні ще дві операції полегшення не дали, а до четвертої Лєра не дожила.
Свої 16 років, про які вона весь час мріяла – 2 серпня, вона відсвяткувала в реанімації, в ліжку. Лєра дуже любила білі троянди. Ми хотіли її привітати в лікарні, але вона сказала, що не потрібно ніяких квітів – ось коли одужаю і вийду звідси, тоді мене засиплете ними.
7 серпня в Вінницькій реанімації залишила нас і цей, такий милий для неї, світ. В білих трояндах потопала її домовина.
Лєра вміла товаришувати, вона любила і поважала своїх друзів.
Любі наші подружечки, вчителі, репетитори, всі, хто знав Лєру і пам’ятає її, хто до сьогодні шле їй смс-ки, телефонує, давайте запам’ятаємо Валерію життєрадісною, світлою дівчинкою, яка так любила це життя і зовсім не збиралась його покидати!
Вічна пам’ять і царства тобі небесного, дорогесенька!
Ти завжди з нами, сонечко!
З кожним днем тебе все більше не вистачає.
Дуже-дуже сумуємо.
Рідні.»
P.S. Судячи з публікацій у козятинських та вінницьких газетах, керівництво Вінницької обласної дитячої лікарні відсторонило цього хірурга від посади, хоча на його захист стало чимало пацієнтів. А прокуратура та слідчі органи розпочали перевірку всіх обставин смерті дівчини.
Джерело: rio-berdychiv.info
